Результати ІІ Міжнародної конференції «Зелений бізнес: життя заради майбутнього»

На ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Зелений бізнес: життя заради майбутнього», яка проходила на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка 5-6 квітня 2012 р., розглянуто ряд проблем щодо тенденцій розвитку даного напряму в Україні та світі, статистико-аналітичного дослідження екологічних процесів, обліку, моніторингу та аудиту екологічної діяльності підприємств, механізмів функціонування та управління зеленим бізнесом.

Розпочав конференцію доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, декан економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Базилевич В.Д. з доповіді «Світоглядна парадигма еколого-економічного розвитку України». Базилевич В.Д. зазначив, що визначальною ознакою сучасного світогосподарського розвитку є глобалізація, яка супроводжується наростанням антропогенного навантаження на довкілля, посиленням транскордонного характеру екологічних проблем і наближенням цивілізації до критичної межі в її взаємовідносинах із природою, що втрачає здатність до відтворення, асиміляції та саморегулювання. Глобальна екологічна криза виявляється в безпрецедентному за масштабами й темпами нарощуванні згубних природо трансформаційних процесів: кількісному та якісному виснаженні природних ресурсів; скороченні площі родючих земель і лісів, розширенні зони пустель; зменшенні запасів прісної води, забрудненні океанів; інтенсифікації природних катаклізмів, стихійних лих і катастроф; глобальній зміні клімату, хімічному й радіаційному забрудненні біосфери; руйнуванні озонового шару; парниковому ефекті; зростанні генетичних загроз популяції в результаті збільшення радіоактивних відходів і формування збудників нових хвороб; незворотних втратах у генофонді планети у зв’язку зі зникненням багатьох видів тварин і рослин тощо.

Базилевич В.Д. відмітив, що нині Україна перебуває на вістрі екологічних проблем. Так, за дослідженнями Колумбійського та Єльського університетів (США) у 2010 р. Україна посіла 87 місце в рейтингу за індексом екологічних досягнень EPI (Environmental Performance Index) серед 163 країн світу. Індекс кількісно оцінює екологічний стан країн за 25 критеріями — від якості води й повітря до використання пестицидів і біологічної варіативності.

В таких умовах виникає потреба у реалізації конкретних заходів щодо послаблення техногенного тиску на довкілля шляхом зменшення енерго- і матеріалоємності виробництва, активного використання вторинних ресурсів має не стратегічний, а тактичний характер, пов’язаний з ліквідацією технологічного відставання України від провідних країн світу. Зрозуміло, що впровадження новітніх технологій, істотне підвищення ефективності й екологічної безпеки виробництва є корисними і потрібними заходами. Однак, згладжуючи гостроту екологічних проблем, вони, по суті, не зачіпають глибинних основ екологічної кризи.

Відтак необхідне розуміння того, що порушення рівноваги біосфери внаслідок людської діяльності неможливо зупинити лише новітніми технічними засобами. Підвищення рівня екологічної безпеки господарювання і подолання глобальної екологічної кризи передбачають радикальну перебудову суспільної свідомості й моралі, формування принципово нових світоглядних орієнтирів і цінностей, пов’язаних з екологічною та соціальною спрямованістю економічного розвитку, націленого на гармонійне відтворення людини й довкілля.

«Визначаючи стратегічні підходи до вибору моделі розвитку України, – зазначено в Національній доповіді «Новий курс: реформи в Україні. 2010-2015», – потрібно усвідомлювати факт необхідності кардинальної зміни існуючої логіки світового економічного зростання. Якщо весь світ вийшов би на сучасний рівень споживання США, то ресурсів вистачило б тільки на декілька років. Тому світова спільнота буде змушена незабаром переглянути свої уявлення про прогрес і його форми. Трудова етика, бережливість, заощадливість, раціональність поведінки завжди були важливими складовими формування успішних громадян і суспільства. І, навпаки, розкіш, надмірне споживання, демонстративне багатство, розрив зв’язків між суспільно корисною діяльністю і рівнем життя розбещують індивідів і суспільства, породжують викривлені потреби й духовне зубожіння. Логіка подальшого розвитку змусить світ гармонізувати суспільні відносини і ставлення суспільства до природи та її ресурсів».

Ідеться про безперспективність розвитку, орієнтованого на невтримне зростання споживання. Тому в Україні «необхідно сформувати нові раціональні стандарти життя, таку модель поведінки і добробуту, яка б давала можливості користуватися всіма благами цивілізації, бережливо ставитися до природи та її ресурсів, виховувати здорову, освічену і духовно багату людину».

Важливу роль у зміні світоглядної парадигми відведено екологічному підприємництву й менеджменту як міждисциплінарному напряму наукових досліджень, освіти та практичної діяльності. Він спирається на високу екологічну свідомість як підґрунтя нового ноосферного мислення. Також було зазначено, що на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка розвитком та впровадженням ідей екологізації економіки в навчальний процес, вихованням фахівців у сфері «зеленого» бізнесу займається новостворена українсько-німецька кафедра екологічного менеджменту та підприємництва на чолі з її завідувачами – Купаловою Галиною Іванівною, д.е.н., професором (з української сторони) та доктором Дитріхом Вальтером ( з німецької сторони).

Робота кафедри спрямована на подолання утилітарно-прагматичного ставлення до знань як способу оволодіння силами й багатствами природи в ім’я їх споживання та запровадження принципово нових підходів до організації наукових досліджень і навчального процесу, здатних забезпечити реальне формування в майбутніх фахівців практичної здатності й готовності застосовувати набуті компетенції на основі екологічно орієнтованої системи світоглядних орієнтирів і цінностей.

Д.е.н., професор, завідувач кафедри екологічного розвитку та підприємництва Купалова Г.І. окреслила найважливіші аспекти розвитку економіко-екологічної освіти на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка а саме:

– 2010 р. – відкриття аспірантури з напряму екологічна економіка – зараз 4 аспіранти;

– 2011 р. – перший набір магістрів за спеціалізацією «Екологічне підприємництво» (спеціальність «Економіка підприємства»).

На кафедрі екологічного менеджменту та підприємництва викладаються такі дисципліни еколого-економічного профілю, як:сталий розвиток, екологічна економіка, екологічне підприємництво, екологічний менеджмент, екологічний аудит і моніторинг, сучасні технології зеленого бізнесу, екологічне право, економіко-екологічна політика ціноутворення (англ. мова), міжнародний бізнес (англ. мова). Кафедрою опубліковано понад 40 праць, у тому числі: 2 глосарії, 2 монографії, 1 підручник, 2 навчальні посібники, більше 20 статей.

В 2011 р. було відкрито Німецько-Український центр економіко-екологічної освіти, науки, підприємництва і культури. Завданням Центру є навчання, наукові дослідження, впровадження наукових і практичних досягнень, культурних надбань економіко-екологічного спрямування. Результатами роботи Центру є навчання студентів з програми SAP – Інтеграція бізнес-процесів (23 студенти на базі Центру пройшли навчання з програми SAP), стажування магістрів з Казахстану.

Купалова Г. І. також запропонувала шляхи покращення підготовки кадрів через вирішення таких завдань: впровадження міжкафедральних, міжфакультетських програм; введення економіко-екологічних дисциплін до переліку нормативних («Екологічна економіка», «Екологічний менеджмент» та ін.); покращення методичного забезпечення; підготовка та видання підручника «Екологічне підприємництво»; впровадження сучасних форм навчання та організації практики студентів; розширення прийому студентів по спеціальності «Економіка підприємства»; залучення у навчальний процес успішних підприємців з досвідом ведення зеленого бізнесу;налагодити обмін викладачами, студентами;посилення мобільності студентів.

Гостьовий професор українсько-німецької кафедри екологічного менеджменту та підприємництва Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Федеративна Республіка Німеччина), доктор Вільфрід Нойманн в своїй доповіді «Зелена трансформація на шляху до «зеленої» економіки» зазначає, що перехід до «зеленої» економіки вже почався «знизу догори». Інноваційний зелений бізнес представляють малі та середні підприємства, якими керують молоді підприємці «Ecopreneure», а також великі компанії, де створені усі умови для розвитку (розвинуті промислові країни).

Зелений бізнес на чолі з зеленим менеджментом (Green Business Management) прогнозує значне збільшення ефективності використання ресурсів, зменшення затрат та приріст прибутку, є інвестиційно привабливим. Це реально, але не для всіх в рівній мірі.

Сталий розвиток є нероздільним, тобто зелена економіка не є альтернативою сталого розвитку і, лише, на базі сталого соціального, екологічного та економічного розвитку можна здійснити ряд необхідних позитивних змін. «Зелена» економіка може стати моделлю і основою сталого розвитку. Європейський Союз разом з зацікавленими державами готовий цілеспрямовано розробити індивідуальні рішення, які відповідають цілям зеленої економіки для кожної країни.

Народний депутат України, голова Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради України Семинога А.І. звернув увагу присутніх конференції на концептуальні основи переходу України до сталого розвитку. Переймаючись проблематикою питань, які обговорювалися під час всесвітніх самітів ООН зі сталого розвитку в містах Ріо-де-Жанейро (1992 р.) та Йоганнесбурзі (2002 р.) Україна має достойно показати вірність цьому шляху на наступному всесвітньому саміті, який відбудеться цього року.

Згідно з Основними засадами (стратегією) державної екологічної політики на період до 2020 р., затвердженими Законом України від 21 грудня 2010 р. № 2818-VI, першим з Основних принципів національної екологічної політики виголошується посилення ролі екологічного управління в системі державного управління України з метою досягнення рівності трьох складових розвитку (економічної, екологічної, соціальної), яка зумовлює орієнтування на пріоритети сталого розвитку.

Для забезпечення екологічно збалансованого природокористування зазначеним документом визначено завдання з підготовки та схвалення в 2012 р. проекту Концепції 10-річних рамок політики сталого споживання та виробництва згідно з Йоганнесбурзьким планом дій, розробки та реалізації Стратегії та національного плану дій до 2015 р.

На сьогодні в рамках підготовки до всесвітнього саміту завершується розробка Національної доповіді України про стан виконання положень «Порядку денного на ХХІ століття» за десятирічний період (2002-2012 рр.), обговорюється необхідність затвердження концептуальних основ переходу України до сталого розвитку. При цьому метою сталого розвитку України може бути припинення деградації природних екосистем і забезпечення високого рівня та якості життя нинішнього і майбутніх поколінь жителів України на основі впровадження нової моделі економіки на засадах раціонального, збалансованого, невиснажливого природокористування.

До основних принципів сталого розвитку України можна віднести: поєднання розвитку суспільства із збереженням довкілля, інтеграція економічної, соціальної та екологічної складових розвитку, підтримання цілісності екосистем, біоландшафтного різноманіття, забезпечення соціальної справедливості, запобігання економічним, соціальним та екологічним негараздам, забезпечення балансу виробництва і споживання, прозорість та підзвітність державного управління, корпоративна соціальна відповідальність за стан справ у державі, участь громадськості у формуванні та реалізації державної політики, збереження культури, традицій та історичної спадщини народів, що живуть в Україні.

На цьому шляху в Україні необхідно також вирішити глобальні завдання, які нині постають перед всім світом, і які так чи інакше пов’язані з природоохоронною діяльністю та необхідністю ощадливого ставлення до наявних ресурсів. Це такі проблеми, як: забезпечення зростання «зеленої економіки» у контексті сталого й відтворювального розвитку та подолання бідності, розвиток «чистого виробництва», відновлюваної енергетики, збільшення енергоефективності і посилення енергозбереження, забезпечення сталого розвитку населених пунктів, соціальної сфери, забезпечення динаміки і сталості приросту народонаселення, захист атмосфери і запобігання антропогенним змінам клімату, охорона водних об’єктів, лісів, боротьба з опустелюванням і посухою, поводження з відходами, раціональне використання земельних ресурсів, формування суспільної свідомості, світогляду населення України на засадах сталого розвитку, забезпечення національних інтересів в процесі глобалізації.

Семинога А.І. переконаний, що формування стратегічної мети сталого розвитку з подальшим визначенням системи стратегічних цілей, пріоритетних завдань і ключових інструментів впровадження, здійснення систематичної та комплексної діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та громадськості України по формуванню інституційного середовища для переходу держави та суспільства до поступального розвитку на принципах сталості є необхідною умовою для успіху реалізації завдань переходу до збалансованого (сталого) розвитку, всебічного сприяння у вирішенні глобальних проблем, які постали перед людством у ХХІ столітті.

В свою чергу директор Департаменту державної екологічної політики та міжнародної діяльності Міністерства екології та природних ресурсів України Білоконь В.М. в доповіді «Застосування інструментів сталого розвитку та «зеленої» економіки в рамках реалізації нової екологічної політики України» говорить, що Верховна Рада України 21 грудня 2010 р. прийняла Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року» (далі – Стратегія). Стратегія є важливим політичним документом, що визначений пріоритетним заходом діяльності з питань співробітництва між Україною та ЄС і є важливою передумовою підписання Угоди «Про асоціацію між Україною та ЄС». Прийняття вказаної Стратегії зробило можливим підписання Угоди між Урядом України та ЄС про фінансування програми «Підтримка реалізації Стратегії національної екологічної політики України», відповідно до якої буде забезпечено протягом 2011-2013 рр. надання бюджетної підтримки ЄС природоохоронному сектору України в розмірі 35 млн. євро. Безумовно, окрім вказаних коштів ЄС, Україна виділить власні фінансові ресурси на реалізацію Стратегію, зокрема, це кошти Державного бюджету України (загального фонду) та кошти Державного фонду охорони навколишнього природного середовища.

Необхідність розробки та прийняття Стратегії зумовлена складним екологічним станом та відсутністю на сьогоднішній день комплексного стратегічного документа, який би містив формулювання цілей і пріоритетних завдань з охорони навколишнього природного середовища відповідно до вимог сучасного періоду розвитку країни, міжнародних зобов’язань України та європейських принципів екологічної політики.

В рамках Стратегії у короткостроковій перспективі запропоновано розширення впровадження сучасних екологічно безпечних технологій, забезпечення здійснення структурних перетворень при суворому виконанні екологічних обмежень. У середньостроковій перспективі головною метою є створення ефективної екологічно орієнтованої економіки, що забезпечує екологічну чистоту і конкурентоспроможність продукції, зростання виробничого потенціалу в межах господарської ємкості екосистем. У довгостроковій перспективі основною метою сталого розвитку є гармонізація взаємин суспільства і природи на основі виховання високих духовно-етичних цінностей.

Програма економічних реформ Президента України Віктора Януковича на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» спрямовує усі гілки влади на побудову сучасної, стійкої, відкритої й конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки, формування професійної й ефективної системи державного управління, і зрештою – на підвищення добробуту українських громадян. Підготовлена Урядом України Стратегія національної екологічної політики України на період до 2020 р. є значним внеском, спрямованим на виконання вказаної Програми.

Необхідність формування та запровадження національної екологічної політики також випливає з ряду міжнародних зобов’язань України. Її реалізація є обов’язковою умовою досягнення Цілей розвитку тисячоліття, прийнятих в 2000 р. на Світовому саміті тисячоліття, виконання Плану впровадження рішень Всесвітнього саміту зі сталого розвитку, затвердженого у 2002 р. у Йоганнесбурзі, Екологічної стратегії для країн Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії, прийнятої 2003 р. на Київській конференції міністрів охорони навколишнього середовища «Довкілля для Європи», а також положень міжнародних глобальних та регіональних конвенцій у природоохоронній сфері та протоколів до них, стороною яких є Україна.

Стратегічною метою національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом поетапного досягнення цілей національної екологічної політики як інтегрованого фактора сталого розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я населення та впровадження екологічно збалансованої системи природокористування.

До головних цілей національної екологічної політики належать:

1. Підвищення рівня суспільної екологічної свідомості.

2. Поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки.

3. Досягнення безпечного для здоров’я людини стану довкілля.

4. Інтеграція екологічної політики.

5. Припинення втрат біотичного та ландшафтного різноманіття і формування екомережі.

6. Забезпечення збалансованого використання природних ресурсів.

7. Удосконалення регіональної екологічної політики.

Головним механізмом реалізації Стратегії є Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища (далі – НПД), що був прийнятий 25 травня 2011 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України № 577-р та зорієнтований на період з 2011 по 2015 р. Розробка НПД є також важливою передумовою отримання бюджетної підтримки ЄС природоохоронного сектору України.

Впровадження Стратегії та НПД передбачають великий обсяг роботи на рівні галузей (секторів) економіки України та на рівні регіонів. Передбачається, що НПД буде затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України. Цим розпорядженням Кабінет Міністрів України зобов’яже галузі національної економіки та Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації та державні адміністрації міст Києва та Севастополя розробити відповідно до Стратегії та НПД програми з охорони навколишнього середовища, та розділи до програм галузевого економічного або ж регіонального соціально-економічного розвитку. Вказані секторальні та регіональні програми мають бути розроблені за методичної та консультаційної підтримки Мінприроди та затверджені до кінця 2011 р. з тим, щоб у 2012 р. розпочалася реалізація Стратегії та НПД на секторальному та регіональному рівнях.

Впровадження національної екологічної політики на місцевому рівні буде проводитись засобами розробки та затвердження органами місцевого самоуправління Місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища за методологічної підтримки з боку Мінприроди України та його регіональних підрозділів.

Важливим набутком Стратегії та НПД є продовження розвитку інструментарію сталого розвитку. Так вказані документи пропонують розробку Стратегії освіти для сталого розвитку та напрацювання низки заходів з підвищення екологічної свідомості громадянського суспільства. Зокрема, передбачено проведення низки просвітницьких кампаній, напрацювання спеціального природоохоронного навчального курсу для державних службовців, а також розробка окремого навчального курсу «Екологічна етика» для навчальних закладів системи загальної середньої освіти та вищих навчальних закладів. Відпрацьовуються механізми залучення громадськості до процесу екологічної освіти, освіти для сталого розвитку, екологічної просвіти та виховання.

Протягом останнього року Україна зробила значний крок вперед по просуванню до зеленої, екологічно справедливою економіки. Стратегії та НПД вперше в практиці природоохоронного законодавства України включають в себе здійснення принципів ефективного екологічного управління і сталого розвитку. Так, наприклад, ними затверджуються принципи:

– зміцнення ролі екологічного управління в системі державного управління нарівні з соціальним та економічним,

– залучення всіх зацікавлених сторін;

– врахування екологічних наслідків при прийнятті політичних рішень;

– забруднювач і користувач природний ресурсів платить повну ціну;

– принципи корпоративної соціальної відповідальності

– підтримки та стимулювання підприємств, які проводять екологічну модернізацію, та інші.

Інтеграція екологічної політики та удосконалення системи інтегрованого екологічного управління включає в себе завдання з:

– законодавчого закріплення принципу обов’язковості інтеграції екологічної політики,

– розробки і прийняття низки інструментів, таких як Стратегічна екологічна оцінка (СЕО);

– екологізації галузей національної економіки шляхом впровадження енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів;

– підготовки нормативно-правових актів та методик застосування екологічного обліку, інструментів екологічної оцінки та екологічної звітності, а також оцінок екологічного ризику;

– розробки і впровадження системи стимулів для суб’єктів господарювання, які впроваджують систему екологічного управління;

– застосування екологічного аудиту та сертифікації виробництва продукції, її якості відповідно до міжнародних природоохоронних стандартів включаючи заходи з розвитку екологічних показників виробництва і споживання;

– підготовки і здійснення схеми державних «зелених» закупівель.

Перехід до «зеленої» економіки можливий лише при успішному виконанні політики сталого споживання і виробництва, тому, окрім Стратегії впровадження в Україні більш чистого виробництва, нова екологічна політика передбачає, серед іншого, розробку та прийняття 10-річних рамок політики сталого споживання та виробництва у вигляді Стратегії та Національного плану дій.

Стратегія також формулює вимоги до моніторингу її виконання. Основою моніторингу є система цільових показників (наведені у додатку до Стратегії), орієнтованих на індикатори сталого розвитку та завдання збалансованої екологічної політики. Результати моніторингу висвітлюються у Національній доповіді про реалізацію національної екологічної політики України, що подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України кожні п’ять років. Регіональні та галузеві екологічні звіти щороку подаються до уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища здійснює моніторинг реалізації Стратегії та за результатами моніторингу, а також на основі регіональних та галузевих екологічних звітів щорічно готує та видає звіт про реалізацію Національної екологічної політики України.

Важливим мірилом оцінки успішності реалізації Стратегії буде забезпечення підготовки та публікації щорічної доповіді Громадських екологічних організацій щодо громадської оцінки національної екологічної політики. Громадськість була залучена до підготовки Стратегії та НПД. В рамках підготовки вказаних документів проведені громадські слухання та обговорення. Усі зауваження громадськості були задокументовані та занесені в таблиці з метою їх систематизації та обґрунтування врахування або не врахування. Вказані таблиці були оприлюднені на Веб-сторінці Міністерства.

З метою запровадження контролю над виконанням національної екологічної політики, Україною, спільно з ЄС, буде створена Спільна міжнародна група з моніторингу виконання Стратегії відповідно до показників ефективності реалізації бюджетної підтримки ЄС природоохоронному сектору України.

Головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, к.г.н., старший науковий співробітник Потапенко В.Г. говорив про те, що стратегічним пріоритетом формування «зеленого» бізнесу в Україні є екологічна трансформація господарства. Чинники формування «зеленого» бізнесу, які пов’язані із глобальними тенденціями екологічної трансформації господарства можна віднести до двох категорій: екзогенної та ендогенної. Екзогенні чинники екологічної трансформації господарства пов’язані із зовнішніми впливами на господарство країни – входженням на український ринок іноземних інвесторів, які вже призвичаїлися до ведення «зеленого» бізнесу і змусили внести відповідні зміни до нормативно-правової бази. Розвиток вітрової, сонячної, та малої гідроенергетики, яка зумовлена прийняттям закону про «зелений» тариф біотехнологій, екосистемних послуг тощо. Ендогенні чинники екологічної трансформації господарства викликані реальними потребами українських виробників. Наприклад, виробництво органічної  сільськогосподарської продукції, ріпака для збуту в каїнах ЄС. «Зелений» туризм та підвищення енергоефективності житла розвиваються внаслідок зростання зацікавленості українських споживачів у екологічних товарах та послугах.

Екологічна трансформація господарства зумовлює зміни секторальної та регіональної структури господарства, пов’язані із створенням нових галузей «зеленої» (green) економіки, та, одночасно, із трансформацією традиційного господарства, яке прийнято називати «озелененням» (greening). Механізмом є державне регулювання – створення нормативно-правової бази, що робить вигідним екологічну трансформацію господарства для бізнесу («зелений тариф, економічні механізми Кіотського протоколу).

Потапенко В.Г. доповів про правові засади екологічної трансформації господарства та зосередив увагу на двох нормативно-правових документах – Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» та Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища України на період з 2011 до 2015 року, обсяг фінансування якого становитиме 4,2 млрд. гривень.

Принципи ООН екологічної трансформації господарства:

– інвестування 2% світового ВВП в «озеленення» або «екологічну трансформацію господарства» з метою зміни характеру розвитку та спрямування потоків державного та приватного капіталу на зменшення викидів вуглецю і ефективне використання ресурсів;

– план дій на період після 2012 року, коли набагато більш розумне управління природним і людським капіталом планети змінить, нарешті, і процес створення матеріальних благ, і напрямок розвитку нашого світу.

Потапенко В.Г. виділив плани екологічної трансформації господарства України (2020/2010): зменшення обсягу викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами на 25 %; встановлення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел Євро-5; збільшення обсягу використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів двоокису вуглецю на 20%; зниження на 15 % рівня забруднення вод забруднюючими речовинами (насамперед органічними речовинами, сполуками азоту і фосфору); зменшення на 20 % скиду недостатньо очищених стічних вод; збільшення площі заліснення території до 17 %; рекультивація земель на площі не менше 4,3 тисячі гектарів; збільшення в 1,5 разів обсягу заготівлі, утилізації та використання відходів як вторинної сировини; зменшення на 15% зберігання побутових відходів, що піддаються біологічній деградації у відведених місцях; підвищення енергоефективності виробництва до 50 % шляхом впровадження ресурсозбереження в енергетиці та галузях, що споживають енергію і енергоносії; збільшення обсягу використання відновлюваних і альтернативних джерел енергії на 55 %; збільшення частки земель, що використовуються в органічному сільському господарстві, до 7 %.

Формування системи економічної безпеки розвитку України в сучасних умовах глобалізації потребує врахування сучасних тенденцій світового розвитку на основі впровадження принципів «зеленої» економіки у різні сектори господарства нашої країни. З точки зору забезпечення економічної безпеки держави можна виділити нові «зелені» сектори економіки та такі, що знаходяться в процесі екологічної трансформації вже існуючих галузей господарства України:

Потапенко В.Г. зазначив ефективність «зеленої» економіки як механізму безпеки. Річний оббіг «зеленої» економіки в ЄС складає більше 300 млрд. євро, що дорівнює 2.5% ВВП. Кількість зайнятих близько 3.4 мільйонів осіб, тобто 1.5.%  усіх працевлаштованих. Чверть всіх інвестицій спрямовуються саме в чисті технології. Вітроенергетика дає максимальний приріст інвестицій порівняно із іншими галузями економіки ЄС за останні роки.

В таких умовах запропоновано виокремити стратегічні пріоритети «зеленого» бізнесу в Україні:

– створення нормативно-правової бази, гармонізованої із стандартами ЄС, сприятливої для екологічної трансформації господарства;

– створення інвестиційно привабливих умов ведення бізнесу для притоку інвестицій та «зелених» технологій;

– поширення інформації про привабливість «зеленого» бізнесу у середовищі інвесторів та менеджерів;

– формування внутрішнього ринку екологічно свідомих споживачів.

Директор департаменту автоматизації та безпеки будівель ДП «Сіменс Україна» Тахістов О.В. зазначив, що ми живемо в умовах максимальної концентрації СО2 в атмосфері за останні 350000 років. В період з 1990-2009 рр. об’єм світової торгівлі зріс більше ніж в два рази, число мультинаціональних компаній виросло з 10 тис. в 1969 р. до 82 тис. в 2008 р. За умови збереження тенденції нинішніх трендів, до 2030 р. ринки що розвиваються будуть забезпечувати 2/3 світового розміру виробництва. При рості цін в середньому на 20%в рік, на протязі останнього десятиліття об’єм продажів природних ресурсів залишаються практично незмінними. Міста здійснюють до 80 % викидів парникових газів. Наприклад, в 2050 р. близько 70 % світового населення буде жити у містах. Основними споживачами енергії в Європі є транспорт 28 %, промисловість 31 %, будівлі 41 %. Будівлі займають перше місце по споживанню енергії, а саме: 85 % енергоспоживання припадає на обігрів і охолодження, а 15 % – електроенергію (в основному на освітлення). Інтелектуальні системи автоматизації будівель (EN15232) можуть економити в середньому 30 % енергії. Інвестиції в автоматизацію швидко окупаються (2-3 роки), але збільшують загальну вартість будівництва на 3-5 % і мають високий потенціал економії.

Ціллю SiemensCity є знизити споживання енергії по відношенню до звичайних будівель на 25%, а викиди СО2 на 40000 тонн в рік. Завдяки своєму унікальному портфелю ефективних екологічно безпечних продуктів і рішень Siemens може допомогти містам забезпечити сталий розвиток їх інфраструктури. Екологічний портфель включає в себе ефективне виробництво енергії, її споживання і використання в будівлях, промисловості і на транспорті, її передачу і розподіл, а також сучасні технології контролю стану повітря і води.

Адвокат міжнародної юридичної фірми «Noerr» (Німеччина) Олександр Вайгельт в доповіді «Розвиток сонячної енергетики: зворотна сторона медалі» говорив про успіх відновлюваної енергії в Україні, ризики, які пов’язанні з даною діяльністю, досвід країн Західної Європи та перспективи розвитку сектора в Україні. Так в серпні2009 р. в Україні став діяти закон «Про зелений тариф». На 1 березня 2012 в Україні діє 18 солярних і 8 вітряних. На 62 підприємствах є дозвіл на зелений тариф. Відбувається будівництво великих солярних парків.

О. Вайгельт виділяє такі ризики: економічні ризики (тариф споживача 20 коп./кВт дуже відрізняється від «зеленого» тарифу виробника, екстремальне підвищення потужності солярних парків, плата повинна проводитися державним підприємством Енергоринок, зниження тарифу для нових проектів (10% / 20% / 30%), час (2014 / 2019 / 2024) залишається позаду зниження цін); технічні ризики (відновлювана енергія має нестабільний ритм, виробництво відновлюваної енергії відбувається далеко від потенційного споживача), екологічні ризики (вітряки здійснюють негативний вплив на птахів та комах, споживання енергії від рослин збільшує вартість продуктів харчування, будівництво великих солярних парків негативно впливають на ґрунти), соціальні ризики (люди з низьким доходом отримують додаткове фінансове навантаження, люди з високим доходом – прибуток).

В таких умовах Олександр Вайгельт пропонує зосередити увагу на економічних інструментах управління: зменшення загальної суми субсидій, встановлення льотного тарифу тільки для 80% виробленої енергії, різке зниження зеленого тарифу для нових станцій, виключення для енергоінтенсивної промисловості, стимулювання розвитку місцевого виробництва відновлюваної енергії, рівень вартості для споживачів буде рости на протязі наступних років, привабливі умови для виробництва відновлюваної енергії з часом зміняться в інший бік. Дієвими інструментами при цьому мають стати: зниження тарифу, оподаткування прибутку, введення адміністративних бар’єрів.

Аспірантка Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України Берзіна С.В. в своїй доповіді виділила перспективи впровадження механізму «зелених» закупівель в Україні та вплив «зелених» закупівель на розвиток економіки, зазначивши, що споживач є основним інвестором. Його вибір впливає на розвиток окремого підприємства, корпорації, галуззі та економіки у цілому. Надання переваг продукції з покращеними екологічними характеристиками дозволить сформувати ринок «зеленої» продукції, системно збільшувати його ринкову долю що, у свою чергу, сприятиме розвитку екологічних технології, інновації та інвестицій.

«Зелені» закупівлі – це закупівлі для поліпшення стану довкілля. Процес, в якому споживачі прагнуть купувати товари, вироби та послуги з більш кращими екологічними характеристиками на всіх етапах життєвого циклу у порівнянні з продукцією аналогічного функціонального призначення. «Зелені» закупівлі є добровільним ринковим механізмом і кожен споживач має право для себе визначати, в якій мірі його застосовувати.

Інформованість – основний мотиватор розвитку «зелених» закупівель в громадському та приватному секторах. Найбільш поширені інструменти: екологічні звіти, екологічні декларації та маркування. Обов’язкові умови: відповідність вимогам міжнародних стандартів серії ISO 14020, ефективна система державного ринкового нагляду та громадського контролю. Застосовуючи принцип «зелених» закупівель, органи державної влади можуть забезпечити товаровиробникам реальні економічні стимули упровадження технологій більш чистого виробництва та вдосконалення інтегрованої системи управління продукційної системою.

Урядові та місцеві органи влади,  бюджетні установи відіграють грають важливу роль у національній економіці. Їх роль дуже важлива у розвитку ефекту хвилі на ринку. Ініціатива держави щодо упровадження «зелених» закупівель є основою для  поширення цих зобов’язань на місцеві органи влади та приватний сектор, що у свою чергу сприятиме змінам попиту в країні у цілому.

Берзіна С.В. запропонувала етапи запровадження «зелених» закупівель в державному секторі:

1) визначення таких понять як «зелені» закупівлі, «зелені» державні закупівлі і екологічні кваліфікаційні вимоги;

2) встановлення порядку провадження, вимог до звітності та відповідальності постачальника за неправдиву інформацію стосовно задекларованих екологічних характеристик продукції;

3) затвердження порядку застосування додаткових екологічних кваліфікаційних вимог до товарів та послуг, що закуповується за рахунок бюджетних коштів;

4) методичні рекомендації щодо вибору категорії продукції та екологічних кваліфікаційних вимог.

Кандидат економічних наук, доцент Кільніцька О.С. у доповіді «Методичний інструментарій оцінки органічної сільськогосподарської продукції» говорила про те, що з формуванням ринкового середовища посилюється роль ціноутворення, внаслідок високого рівня інфляції, підвищення цін на сировину та енергоносії, зміни процентних ставок на кредити, загострення конкуренції, зниження купівельної спроможності покупців, євроінтеграційних процесів, доведення рівня внутрішніх цін до світових. У результаті ціни в країні є динамічними, характеризуються значною диференціацією в часі, по регіонах, галузях, асортиментних та якісних груп товарів. Це актуалізує проблему вибору методів оцінки продукції та їх економічного обґрунтування. Значною невизначеністю нині характеризується ціноутворення на унікальну, якісну, екологічно чисту (органічну) сільськогосподарську продукцію.

Вітчизняний ринок органічної продукції знаходиться на стадії становлення. У 2012 р. в Україні зареєстровано близько 140 підприємств – виробників цієї продукції, що у тричі більше, ніж у 2003 р. Однак, її асортиментний ряд вузький і характеризується переважно сировинною продукцією, що потребує переробки. Проте, як свідчать результати соціологічних опитувань, простежується зростання попиту на органічну продукцію, значна частка споживачів має бажання купувати всі групи органічних агропродовольчих товарів, не зважаючи на вищу їх ціну порівняно із традиційними. Наприклад, роздрібна ціна органічного борошна (1 сорт) вітчизняного виробництва на 10.03.2012 р. була 12,9 грн./кг (у 4 рази вища, ніж звичайного), органічне молоко – 24,3 грн./л (у 3 рази дорожче), яйця – 3,35 грн./шт. (у 3 рази дорожче).

Залежно від якості, новизни, місця розташування, умов продажу товару, виду ринку, регіону та інших факторів розрізняють кілька методів ціноутворення. Їх можна об’єднати наступним чином: витратні, ринкові (маркетингові) та економетричні (або порівняння). Витратні методи використовують найчастіше, тому що вони прості, забезпечують отримання планового прибутку, не потребують додаткових трансакційних витрат підприємства для дослідження ринку та цін. Їх суть полягає у визначенні сукупних витрат органічної продукції, що вищі порівняно з традиційною. Тут вищі затрати праці, необхідно виводити щороку частину земель під пар, проходити дорогу процедуру сертифікації щодо відповідності визначеним стандартам та нормам. Ціна органічної с.-г. продукції (Р1) формується з витрат та прибутку, який підприємство розраховує отримати:

де АТС – повна собівартість одиниці органічної с.-г. продукції, грн.;

R% – економічно обґрунтований рівень рентабельності продукції, %.

Для формування прибутку у складі ціни (Р1) можна використати ретроспективу стимулювання якості с.-г. продукції через систему надбавок. Так, державні заготівельні органи виплачували за тверду пшеницю ІІІ класу надбавку до закупівельної ціни м’якої пшениці в розмірі 20%, а з підвищенням класу надбавка зростала до 70 і 100%. Надбавки до цін на насіння високоолійних сортів соняшнику, безерукових сортів ріпаку, льонотресту (номером вище 0,75), картоплю високоцінних столових сортів, овочів становили не менше 30 %. Ціна на ВРХ (віком до 3 років) при живій вазі 350-400 кг передбачала надбавку 35%, а понад 400 кг – 50 % до закупівельної ціни.

Унікальність органічної продукції дає підприємству монопольну владу на ринку, тому рівень попиту є пріоритетним при визначенні ціни. При цьому споживач самостійно оцінює її споживчі цінності, термін придатності та інші переваги порівняно з аналогічними товарами на ринку. З урахуванням цих факторів визначають співвідношення між оцінкою корисності продукції та її ціною (Р2). Тому логічно використати ринковий (маркетинговий) метод:

де МС – граничні витрати на одиницю органічної продукції, грн.;

eDp – коефіцієнт еластичності попиту за ціною, при eDp< 0.

Знання цінової еластичності дозволяє розраховувати оптимальну ціну реалізації, що максимізує прибуток підприємства. З економетричних – методів порівняння доцільним є використання балового методу. Він ґрунтується на результатах експертних оцінок характеристик якості органічної продукції для споживачів. Її ціну (P3) розраховують за формулою 4. Спочатку визначають ціну одного балу (формула 3):

де Цб – ціна базової с.-г. продукції, грн.; Ббі – балова оцінка і-го параметра базової продукції, бал; Бні – балова оцінка і-го параметра органічної с.-г. продукції; Цн – ціна одного балу; vі – коефіцієнт ваги параметру, при .

Нині динаміка цін на ринку органічної сільськогосподарської продукції складається стихійно, за відсутності системної бази, та наявності  несинхронних коливань в однакові періоди різних років, невідповідності змін цін у зарубіжних країнах з налагодженим аграрним ринком. Це свідчить про відсутність усталеного ринкового ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, зокрема органічну. При виборі методу  ціноутворення на неї слід враховувати систему обмежень, внутрішніх на підприємстві (витрати, цільовий прибуток) та зовнішніх (купівельна спроможність населення, попит, ціни конкурентів).